«Калина
- символ українців»
По святковому прибрана кімната.
Класний
керівник: Ми
живемо в Україні і любимо її гарну співучу мову, її прекрасних людей, пишну
природу. Наша земля красива і щедра. Росте і жито, пшениця, різна городина,
цвітуть квіти, зріють плоди. Але особливою любов’ю користується у нас калина.
«Без верби і калини нема України» - каже мудре народне слово. Росте калина по
тінистих місцях, лісах, дібровах, на схилах, на узліссі, на лісових галявах.
Садять калину і біля хат, щоб весною білим цвітом милувала, а зимою від застуди
лікувала. Росте калина біля нашого гуртожитку.
Без образу калини не можна уявити собі пісенної
народної творчості. Не злічити пісень про цю рослину.
«Ой у лузі при дорозі зацвіла калина»
«Червона калина, похиле деревце»
«Ти червона калино, чого листя опускаєш?»
«А в лузі калина весь луг прикрасила»
«Ой зацвіла калинонька, а з неї листок спав».
Учениця. Великий український поет Т.Г.Шевченко теж
любив калину і оспівував у своїх творах
Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька
Явір молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.
Тече вода із-за гаю
Та попід горою,
Хлюпочуться качаточка
Поміж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.
Учениця
Червона калина, чого в лузі гнешся?
Чого в лузі гнешся?
Чи світла не любиш, до сонця не гнешся?
До сонця не гнешся?
Чи жаль тобі цвіту на радощі світу?
На радощі світу?
Чи бурі боїшся, чи грому з блакиті?
Чи грому з блакиті?
Не жаль мені цвіту, не страшно і грому,
Не страшно і грому,
І світло люблю я, купаюся в ньому,
Купаюся в ньому.
Та вгору не пнуся бо сили не маю,
Бо сили не маю,
Червоні ягідки додолу схиляю,
Додолу схиляю.
А в гору не пнуся, я дубам не пара,
Я дубам не пара,
Та ти мене, дубе, отінив, як хмара,
Отінив, як хмара.
І.Франко
Калина
Козак умирає, дівчинонька плаче:
-
Візьми ж мене в сиру землю з собою,
козаче!
-
Ой, коли ж ти справді вірная дівчина,
Буде з тебе на могилі хороша калина:
Як упадуть роси на ранні покоси,
То не в мою домовину, а на твої коси;
Як припече сонце веснянії квіти,
Хай не в’ялить моїх костей, тільки твої віти.
-
Ой що ж тобі, милий, з того за потіха,
Щоб я мала червоніти серед мого лиха?
Ой, що ж тобі, милий, з того за відрада,
Щоб я мала процвітати, як мені досада?
Чи то ж тобі стане миліш домовина,
Як я буду зеленіти – німа домовина?
-
Ой так не затужить і рідная ненька,
Як ти, моя калинонька, моя жалібненька…
Ой же ж над миленьким не зросла травиця,
Як вже стала калиною мила жалібниця.
Дивуються люди і малії діти,
«Чи я то могила в полі при дорозі,
Що над нею калинонька цвіте на морозі,
Що на тій калині листя кучеряві,
А між цвітом білесеньким ягідки криваві».
Шуміла калина листям зелененьким:
«Ой що ж се я німа стою над моїм миленьким?
Поки ніж не крає, дерево не грає,
А хто вріже глибоченько тому заспіває.
А хто, вріже гілку, заграє в сопілку,
То той собі в серце пустить калинову стрілку».
Леся
Українка
Учениця: Із калиною у народній творчості уже часто
пов’язується патріотичне почуття, любов до своєї Батьківщини. Калина символізує
мужність і незламність духу українського народу в боротьбі за незалежність.
(Звучить пісня «Ой у лузі червона калина»)
Класний
керівник: Існує така легенда. Утік козак із своєю милою, та ніде
не міг знайти притулку. Після поневірянь і багатьох пригод обернувся він
тереном, а дівчина калиною.
Вийшла синова мати того терену рвати,
Дівчини на мати – калину ламати.
Се ж не тереночок – се ж мій синочок!
Се ж не калина – се моя дитина!
Калина – це спогад про домівку, про родину:
Ой у лузі калинонька.
Та на море схилилася,
А я, молода, журилася,
Що од роду одбилася.
В іншій пісні співається про негаразди солдатської
служби: «Ой зацвіла калинонька в лузі».
«Ой зацвіла калинонька в лузі,
Тепер моя голівонька в тузі…»
Символізує калина і бурлацьку недолю:
Ой у лузі
калинонька
Червонії віти,
Розійшлися по
Вкраїні
Бурлацькії діти…
Гірка доля наймитів також відбита в піснях про
калину.
Ой зацвіла калинонька низько перелазу.
Добре було наймиту в господаря зразу.
Наймитом все наробили,
Наймитом все наробили,
Від півроку відправили,
Ще й не заплатили.
Калина. Її образ безпосередньо пов’язаний з вітром,
водою. Свою незрівняну красу і цілющість рослина із землі одержує. Зворушливо і
урочисто виглядає калина, коли цвіте. В народі кажуть «похолодніло, риба не
ловиться, калина в цвіт вбирається», «Любуйся калиною коли цвіте, а дівчиною,
коли росте».
З калини плетуть гірлянди, нею прикрашають весільні
столи, світлиці, ставлять букети перед молодими, бажають вічної краси і любові.
Мовила, говорила червона калина,
Не подоба мені в лузі стояти, але подоба в короваї
стояти.
На веселому святі ожинок, червоні кетяги калини
дівчата вплітали у вінки.
Ідіте, дівоньки, в долину
По червону калину
Наламайте квіточок
Щоб прикрасити вінок.
На святі врожаю теж була присутня калина:
Господиня калину ламала
І господареві під голову поклала:
«Спи, господарю, доволі,
Вже пшениченька в стодолі!»
Калину можна побачити і на вишитих рушниках,
сорочках, чоловічих, на вишитих блузах, скатерках.
(Виставка вишивок)
Калинова сопілка в народі оспівана як казковий
образ. У легендах і казках сопілка чує і бачить, те, що люди від інших хотіли
приховати. У казці про дивну сопілку, яку написала Леся Українка, тужливо
співає сопілка розповідаючи про тяжкий злочин, коли брат брата через заздрощі
вбив.
Калина справді є символом українського народу.
Сьогодні ми це бачили на прикладах української народної творчості та на
прекрасних поетичних рядках наших поетів-співвітчизників. Тож давайте
насаджувати і оберігати це прекрасне дерево. «Нашому роду – нема переводу».
Пісня «Одна калина»
Вірш «Розмовляла із калиною верба»
Вірш «Калина». Антоніна Листопад.
